Особистість постсучасності София К.

Поезія, побудована на циклі протиріч, про те, що сьогодні відчуває покоління, народжене у 90-х. Виросли на культурі пострадянського життя, ми відійшли від цінностей батьків, але не перейняли цінностей хлопців 2000-х, народжених «з планшетом у руках». Коли перші вже вибудували лінію життя, а другі ще перебувають у безтурботності, ми маємо якийсь багаж, але не отримали визнання, не реалізували масштабних планів і перебуваємо ні з чим. Ще вчора ми як покоління без Інтернету грали у хованки і кидалися сніжками у дворі, а сьогодні увірвалися у світ digital. Ми загубилися на стику культур і впали у місиво четвертої промислової революції, пандемії та геополітичних трансформацій. Ми тільки будуємо фундамент, але не знаємо, чим для нас обернеться завтрашній день. Все, що нам залишається, переживаючи екзистенційну кризу,— висіти завмерлими на кормі «Титаніка» перед невідомістю майбутнього. Це слова любові та підтримки, присвячені дітям 90-х.