Геноцид Томас Диш Майкл

"Геноцид", безумовно, добрий. Є у ньому вишуканість жорсткого інтелігентського песимізму. На відміну від незліченних романів, в яких людство походя розбирається з нахабними прибульцями, що без стуку вламуються в наш життєвий простір, "Геноцид" малює картину прямо протилежну: нахабники, що вломилися в наш життєвий простір (і дійшли у своїй нахабності вважали за потрібне постати перед читачами), схожі розбираються з людством. Автору доводиться зібрати весь свій гуманізм, щоб уберегти від негайної загибелі невелике стадо homo sapiens, які стають дійовими особами роману. Описана у романі ситуація явно перегукується з "На березі" Невіла Шюта. Відмінність у тому, що Діш дозволяє своїм героям уперто не вірити у швидку загибель. Ця ж ілюзія протягом усієї книги тяжіє і над читачем (попри те, що розміри стада homo sapiens неминуче зменшуються). Для рецензента, який не мав можливості прочитати оригінал, так і залишилося загадкою: чи була ця ілюзія свідомо вбудована в роман автором, чи з'явилася в результаті м'якосердя перекладачів? Виходячи із загального настрою "Геноциду" можна припустити, що Діш намагався спорудити якомога "темніший" роман. Він міг дозволити собі розвішити в темряві китайські ліхтарики, але зробив усе, щоб герої бачили їх лише здалеку. І мені здається (а я спираюся на опублікований переклад), саме це він і зробив. Ліхтарики у перекладі залишилися. Зникла неможливість покинути пітьму. Пропала саме тому, що автор домагався цієї неможливості тільки й виключно стилістикою тексту, яку перекладачі не зуміли зберегти. Сергій Бережний html Текст книги перекладено з мови оригіналу за допомогою програми штучного інтелекту. Здебільшого переклад тексту дуже якісний, але в деяких випадках, через недосконалість технології, в тексті можуть зустрічатись некоректні фразові переклади, а також поодинокі слова та вирази можуть бути не перекладені.